Уповноважена Л. Денісова дійшла «до дна» в захисті прав людини та встала проти прав громадян

Одним з важливих завдань для нас громадян є – сумісними зусиллями добитися виконання державними службовцям, депутатами, посадовими особами та органами влади прав громадянина.

У своїх попередніх статтях «Уповноважена Л. Денісова порушує права людини» та  «Л. Денісова вирішила стати Уповноваженим «проти» прав людини» я розповів та навів факти про порушення Уповноваженим з прав людини моїх прав при розгляді моїх заяв. З цього приводу я звернувся з позовами до суду про визнання протиправною бездіяльність Уповноваженого з прав людини Л. Денісової при розгляді моїх звернень (порушення прав, зазначених у ст. 18 Закону України «Про звернення громадян») та просив суд зобов’язати Уповноваженого повторно розглянути мої звернення з дотриманням порядку та моїх прав, встановленим зазначеним Законом.

25 лютого 2019 року суддя Н. В. Клочкова Окружного адміністративного суду м. Києва винесла рішення по справі № 640/21535/18.

СУД ВИРІШИВ:

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого ВРУ з прав людини Л. Денисової, яка полягає у неповному та невсебічному розгляді звернення Качура Д. М.

Зобов’язати Уповноваженого Л. Денісову повторно розглянути звернення Качура Д. М. з дотриманням порядку, встановлених Законом України «Про звернення громадян».

Також, необхідно звернути увагу на деякі важливі висновки суду, які пов’язані з нашими правами та обов’язками посадових осіб при розгляді звернень:

• суд вважає за необхідне зазначити, що у листі-відповіді щодо результатів розгляду заяви Качура Д. М. відсутні відомості щодо прийнятого відповідачем саме рішення по суті, оскільки чинним законодавством України передбачено прийняття Уповноваженим саме рішення про розгляд звернення громадянина.

Ця позиція суду підтверджує, що результатом розгляду звернення повинно бути вирішення питань по суті.

• також, суд зазначає, що чинним законодавством України, зокрема статтею 19 Закону України «Про звернення громадян», не передбачено обов’язковості розгляду заяв або скарг громадянина на засіданні лише в разі розгляду звернення колегіальним органом, тому суд критично ставиться до доводів представника відповідача в цій частині, як на обґрунтування непроведення засідання з приводу розгляду заяви позивача та, відповідно, не запрошення позивача на таке засідання.

Таким чином, звернення розглядається на засіданні у тому числі одноособово керівником, на яке обов’язково запрошується громадянин-заявник.

Та в попередній статті я висловив думку, що можна буде вважати величезним цинізмом з боку Уповноваженого Л. Денісової, якщо вона звернеться до апеляційного суду з оскарженням цього рішення, замість визнання своєї провини щодо порушення прав громадянина та дисціплінарного покарання підлеглих за ці порушення.

Та дочекалися, громадянка Л. Денісова (бо особисто після цього вона для мене не є Уповноваженою з моїх прав і підтвердила своїми діями, що Вона є вихідцем з коаліції та достойним представником Народного Фронту) подала Апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Тобто, суд зобов’язав Л. Денісову виконати права Качура Д. М., а Вона за рахунок коштів бюджету намагається довести, що права громадянина виконувати не потрібно.

Так про що Л. Денісова пише у своїй апеляційній скарзі:

1. Вона вводить в оману Апеляційний суд стверджуючи, що в рішенні суду зазначено, що Уповноважена повинна була відкрити впровадження. В рішенні на сторінці 10 зазначено, що Уповноважена при отриманні звернення громадянина повинна була виконати один із 4 пунктів ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини».
2. Вона зазначає, що аналіз звернення 1 від 31.07.2018 року  стосується мого звернення до НАДС по трудовим правовідносинам та тому у Уповноваженого немає підстав для відкриття провадження.

У своєму зверненні до Уповноваженого від 31.07.2018 року я виклав  факти про порушення моїх прав посадовими особами НАДС при розгляді моєї заяви від 25.06.2018 року та вимога зобов’язати посадових осіб НАДС провести розгляд заяви з дотриманням моїх прав. І все, проста річ, звертаємося до Уповноваженого за поновленням прав громадянина, що є її обов’язком по Закону та вимога притягнути до відповідальності по ч. 7 ст. 212³ КУпАП «Інше порушення Закону України «Про звернення громадян».

Далі в апеляційній скарзі вона зазначає, що Вона не побачила порушення прав Качура Д. М. при розгляді звернення з боку НАДС.

І ось я зрозумів, як Л. Денісова може побачити порушення прав громадянина , встановлених Законом України «Про звернення громадян», якщо Вона сама не розуміє, що їх потрібно виконувати та ще намагається оскаржити рішення суду, який зобов’язав Л. Денісова розглянути звернення Качура Д. М. з виконанням його прав та намагається довести, що громадянин в України це безправна людина.

Надаю Вам цю Заяву до Уповноваженої

1. Далі цитую слова Л. Денісової з апеляційній скарги: «Уповноважений на власний розсуд вирішує, яку саме дію вчиняти під час розгляду звернень…»

А про що нам каже частина 2 ст. 6 Конституції України – Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та частина 2 ст. 19 – Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, Конституція України зобов’язує посадових осіб виконувати вимоги законодавства та не надає права поступати на власний розсуд.

Але ж це не для Уповноваженої Л. Денісовій, яка обрана коаліцією і всі ми були свідками в останні роки ставлення представників коаліції і влади до дотримування виконання законодавства.

• Далі по тексту Апеляційної Скарги : «Суд першої інстанції помилково вважає, що Уповноважений мав розглянути звернення Качура Д. М. на засіданні, запросивши позивача до нього. Водночас засідання є організаційною формою діяльності колегіальних органів управління, яка полягає в обговоренні винесених на засідання питань і колективному ухваленню рішень. Уповноважена є посадовою особою, яка самостійно ухвалює рішення на засадах єдиноначальності»

Уповноважена цим реченням вже натякає, що, наприклад, судове засідання, яке веде одна суддя це неправильна форма судочинства.

Далі наводжу Позицію Верховного суду у Постанові по справі № 826/12287/16 від 31.01.2019 року6 « п. 17. Стаття 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що особа, яка звернулася із заявою чи скаргою має право особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої заяви чи скарги, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

П. 18. При цьому, зазначені права, відповідно до ст. 19 Закону № 393/96-ВР забезпечуються обов’язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

П. 20 Закон України «Про звернення громадян», ні будь-який інший нормативний акт не ставить у залежність можливість реалізації права особи викласти аргументи особі, що перевіряла , що перевіряла його скаргу, від форми розгляду цієї скарги (колегіально, одноособово, тощо).»

І далі у п. 21-24  цієї Постанови доводиться про обов’язковість запрошення громадянина на розгляд звернення.

І саме головне, зміст статі 18 Закону України «Про звернення громадян» Права громадянина при розгляді заяви чи скарги.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Ви де небудь побачили у ст. 18 Закону залежність виконання прав громадянина від способу ухвалення рішення посадовою особою або форми діяльності органів влади. Для всіх зрозуміле позиція Верховного Суду, яке має статус судового рішення,  щодо обов’язковості виконання прав громадянина, які зазначені у ст. 18 Закону і незалежності від форми розгляду звернення.

Вам, читачу, зрозуміло, але Л. Денісовій це не зрозуміло. Вона досі не зрозуміла, що на свій розсуд, як посадова особа, вона не може чинити, а повинна діяти тільки в спосіб та на підставах зазначених у Конституції та Законах України.

І ще додатково наведу позицію Верховного суду у Постанові по справі № 816/1346/16 від 20.02.2019 року «Верховний суд зазначає, що порядок та строки розгляду звернень громадян врегульовано Законом № 393/96-ВР, який є спеціальним щодо цих правовідносин. Локальні нормативно-правові акти з питань порядку та строків розгляду звернень громадян застосовуються до цих правовідносин у частині, що не суперечить спеціальному закону №393/96-ВР.»

Тому буде цікаво, яке рішення прийме Апеляційний суд, коли з аналогічних приводів вже є рішення Верховного Суду та коли зміст ст. 18 Закону дуже простий та без умов та виключень .

Кому з активних громадян цікавий перебіг розгляду судом цієї апеляційній скарги Уповноваженого Л. Денісової запрошую на відкрите засідання 10 червня 2019 року на 15 годин 20 хвилин до залу судового засідання № 5 за адресою: вул. Московська, 8 корп. 30 м. Київ (головуючий суддя Парінов А. Б.

Кожен з нас повинен розуміти, що нам надані величезні права в управлінні державними справами та по контролю діяльності посадовців та органів влади, але для цього треба трішечки попрацювати: почитати статті 3, 5, 40 Конституції України та Закон України «Про звернення громадян» ( статті 1, 3, 5, 15, 18, 19, 20 Закону), скласти та подати заяву та добитися її розгляду відповідно до вимого Закону та досягати виконання зазначених у Законі прав громадянина.

Чи стане громадянин джерелом влади залежить від кожного з нас.

Блог автора – постійна ссилка на статтю
Качур Д. М. , член Громадської ради при ФДМУ , експерт з питань приватизації